Фильтр
Все темы- Класс!35
- Класс!37
Расул Гамзатов
...- Класс!74
- Класс!67
- Класс!19
добавлена 6 марта в 00:27
- Класс!7
добавлена 28 февраля в 08:00
- Класс!62
добавлена 26 февраля в 00:25
- Класс!39
добавлена 21 февраля в 01:49
- Класс!14
добавлена 24 января в 23:58
- Класс!33
добавлена 24 января в 23:03
- Класс!16
добавлена 15 января в 13:22
- Класс!20
добавлена 19 декабря 2023 в 00:06
- Класс!14
добавлена 11 декабря 2023 в 15:59
- Класс!33
добавлена 8 декабря 2023 в 23:54
- Класс!24
добавлена 4 декабря 2023 в 13:40
- Класс!26
добавлена 13 ноября 2023 в 21:51
- Класс!14
добавлена 9 ноября 2023 в 20:38
- Класс!19
добавлена 2 ноября 2023 в 21:03
- Класс!39
добавлена 31 августа 2023 в 21:41
- Класс!24
добавлена 30 августа 2023 в 07:00
- Класс!66
загрузка
Показать ещёНапишите, что Вы ищете, и мы постараемся это найти!
Комментарии 13
Тара́с Григо́рьевич Шевче́нко — украинский поэт. Известен также как художник, прозаик, этнограф и революционер-демократ.
Родился: 9 марта 1814 г., Моринцы, Украина
Умер: 10 марта 1861 г., Санкт-Петербург, Россия
Образование: Императорская Академия художеств
Место захоронения: Чернеча гора
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися… а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
25 декабря 1845, в Переяславі
І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається – кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна…
Аж бачу, там тілько добро,
Де нас нема. В лиху годину
Якось недавно довелось
Мені заїхать в Україну,
У те найкращеє село…
У те, де мати повивала
Мене малого і вночі
На свічку богу заробляла;
Поклони тяжкії б'ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
Її дитину… Добре, мамо,
Що ти зарані спать лягла,
А то б ти бога прокляла
За мій талан...
Не завидуй багатому:
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові —
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному:
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
А молоді як зійдуться,
Та любо, та тихо,
Як у раї,— а дивишся:
Ворушиться лихо.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе:
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.
4 октября 1845,
Миргород
Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь…
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої,
Коли доброї жаль, боже,
То дай злої, злої!
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні… то проклинать
І світ запалити!
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше – спати, спати
І спати на волі,
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти, доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, боже,
То дай злої! злої!
21 декабря 1845,
Вьюнища
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем' я вечеряє у хаті,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх. ...ЕщёСадок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сем' я вечеряє у хаті,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.